Триденна подорож для екстремалів
Запропонований мною маршрут об’єктами, що розташовані в трьох районах області – Чигиринському, Смілянському, Корсунь-Шевченківському – підійде для власників автомобілів, яким у повсякденному житті бракує адреналіну. Маршрут розрахований на теплу пору року. Загальна відстань, яку необхідно буде подолати, – приблизно 300 км. Тому раджу взяти з собою намет та необхідні для ночівлі на природі речі. Поїздку можна розтягнути на три дні, оскільки місця красиві й захочеться помилуватися ними якомога довше.
Перший пункт подорожі – місто-примара Орбіта, що розташоване поблизу дороги на Чигирин (близько 49 км від Черкас, час в дорозі 35 хвилин). Місто стало дуже популярним серед так званих сталкерів – людей, що досліджують небезпечні об’єкти та території, прагнуть гострих відчуттів та серед тих, хто полюбляє індустріальний туризм.
Спустошена Орбіта
Ще в 70-і роки, коли Україна входила до складу СРСР, на Черкащині почали грандіозне будівництво – Чигиринську АЕС. Поруч зі станцією майже одночасно взялися зводити житло для майбутніх робітників. Коли ж у 1986 році на Чорнобильській АЕС стався вибух, усю діяльність тут припинили, будівництво згорнули, всі роз’їхалися, місто спустіло…
Сьогодні Орбіта – це заросла бур’янами територія з двома дев’ятиповерховими будинками, так званими «малосімейками», універмагом, магазином та декількома технічними будівлями. Двері в будинках відчинені або взагалі відсутні. У цьому здичавілому місці відчуваєш, як по спині пробігає холодок: чи то від протягів, чи то від хвилювання. Заходиш у під’їзд і одразу стає моторошно, здається, що зараз із-за кутка, як у фільмі жахів, щось вискочить. Звісно, нічого подібного там не було, але відчуття вражають, як і вид на АЕС, яку можна побачити з даху будівлі.
Находившись містом-примарою, прямуємо на Смілу у селище Малосмілянка (відстань за маршрутом Чигирин-Малосмілянка ~ 75 км, приблизний час у дорозі 1 год 24 хв), що неподалік районного центру. Колись тут активно велись кар’єрні роботи з видобутку граніту. Але під час розробки родовища робітники натрапила на підземну річку. Її води настільки швидко затопили кар’єр, що працівникам довелося покинути усю техніку та евакуюватися. Так і стоять донині на глибині котлована під 80-метровою товщею незамерзаючої води самоскиди, роторні екскаватори, бульдозери. Місце уподобали аквалангісти-глибинники. Сюди приїздять екстремали навіть з Москви. Подальша історія кар’єру оповита чутками та «страшилками»: місцеві розповідають, що затоплений кар’єр став пристанищем для утоплеників та місцем для «прибирання» речових доказів у кримінальних історіях. Подейкують, водолази, що колись опустилися прямісінько на дно кар’єру, винирнули на поверхню… сивими. Правда це, чи ні, я не знаю. Але скажу одне – місце за краєвидами можна порівняти хіба що із загубленим світом Артура Конан-Дойля. Видовище – приголомшливе. Там можна стрибнути зі скелі, пірнути в безодню або просто пропливти, усвідомлюючи, що під тобою водяна прірва. Вода тут неймовірного кольору. При першому відвідуванні цього об’єкту емоції переповнюють від побаченого й почутого. Хто там побуває, підтвердить мої слова!
Загублений світ Малосмілянки
Посилання на он-лайн карту
Наступним місцем пригодницької мандрівки пропоную обрати всім давно відомий Корсунь-Шевченківський історико-культурний заповідник (відстань за маршрутом Сміла — Корсунь-Шевченківський ~ 59 км, приблизний час у дорозі 55 хв). Парк створювався одночасно зі спорудженням палацу на основі листяного лісу, що розкинувся на обох берегах річки Росі, кам’янистих та надзвичайно живописних. Особисто мені цей парк подобається тим, що можна весело провести час. Піднявшись вверх за течією, просто неможливо оминути зручний пляж. Тут можна відпочити, пререкусити, тому що далі на екстремалів чекає підкорення Буцького каньйону.
Спокій Корсунського парку
Каньйон біля села Буки перерізає річка Гірський Тікич, що починається в Оратовському районі Вінницької області й тече Монастирищенським, Жашківським та Тальнівським районами Черкащини. Разом з Гнилим Тікичем поповнює води річки Тікич, що впадає в річку Синюха басейну Південного Бугу.
Гірський Тікич
В деяких місцях висота скель на водою сягає 20 м. Перед каньйоном ріка утворює невеликий водоспад Вир. Окрім природної краси, якою можуть милуватися звичайні туристи, місце надає ще й унікальні можливості для випробування своїх здібностей любителям альпінізму. Якщо спуститися до води й пройти берегом вниз за течією, можна знайти джерело зі смачною водичкою. Куштував, сподобалося. З власного досвіду скажу, що вода навіть влітку в річці холодна. Але сміливці купаються, раджу й вам спробувати, адже відпочинок екстремальний. Місця біля річки вистачає, можна залишитися на ночівлю. Але це за бажанням.
Скелі Буцького каньйону
Місце дуже красиве! Але на ньому мій маршрут закінчується. Час повертатися в Черкаси. Дорогою додому ви зрозумієте, що вас переповнюють нові яскраві враження. А приємна втома нагадає, що подорож була справжньою екстремальною пригодою.
