20 листопада Тальнівщина вшанувала пам’ять свого героя Олексія Накоп’юка. Лейтенант із позивним Жовтень загинув 26 серпня 2022 року під час виконання бойового завдання в Мар’їнці. Через запеклі бої евакуація його тіла тривала довго. Рідні до останнього вірили в його повернення й щодня молилися за це.
Сьогодні, відкриваючи меморіальну дошку на фасаді ліцею “Ерудит”, Тальнівська громада вшанувала пам’ять відважного захисника, який віддав життя за свободу України. У зворушливій церемонії взяли участь родина героя, його однокласники, представники влади, вчителі, учні ліцею та небайдужі містяни, які прийшли вшанувати пам’ять мужнього Олексія.
У серцях кожного відгукнулися величні акорди Державного Гімну, що, здавалася, сьогодні прозвучав з особливою урочистістю. Ведучі мітингу розповіли присутнім про коротке, але яскраве життя Воїна. Народився 1 жовтня 1985 року в Тальному у шанованій усіма містянами сім’ї. З братами Олегом і Сергієм – найкращі друзі. Змалечку були самостійними. Навчалися, відпочивали, готували, допомагали батькам. Олексій – дотепний, здібний, людяний, наполегливий – умів підтримати всіх, хто цього потребував, кожному поспішав на допомогу. Навчався у двох закладах освіти Тального: школі-інтернаті й економіко-математичному ліцеї, який закінчив із золотою медаллю. Був самостійною й умотивованою людиною. Сам керував своїм життям і багато досяг у ньому.
Як і батько, якого вважав своїм прикладом, юнак обрав професію транспортника. Після закінчення ліцею він вступив до Національного транспортного університету, який успішно закінчив у 2008 році з відзнакою, здобувши кваліфікацію інженера-механіка. Одночасно пройшов військову кафедру, отримавши звання молодшого лейтенанта запасу. Олексій Віталійович працював на державній службі та в приватних організаціях, де здобув репутацію відповідального і висококваліфікованого фахівця. За свою сумлінну працю неодноразово отримував різноманітні відзнаки, серед яких нагрудні знаки За бездоганну службу та Почесний працівник Головавтотрансінспекції, подяку Міністра інфраструктури України й інші нагороди.
19 березня 2022 року, не вагаючись, чоловік добровільно пішов боронити свою країну, свій дім, свою сім’ю. Навчався в Одеській військовій академії, а потім – у навчальному центрі Десна, що на Чернігівщині. Бойові дії привели лейтенанта Олексія Накоп’юка на Донеччину. Щоразу повертаючись із позицій, обов’язково телефонував рідним, що живий-здоровий. Ніколи жодним словом не обмовився, що тяжко чи страшно, чи десь йому болить. Беріг своїх численних рідних і не хотів, щоб вони нервували. 26 серпня 2022 року під час тяжкої битви з рашистськими зайдами навіки зімкнулися його вуста. Осиротіла велика родина. Командир евакуаційного взводу, лейтенант Олексій Віталійович Накоп’юк покоїться на Алеї Слави Тальнівського кладовища.
Міський голова Василь Сідько у своєму виступі підкреслив, що ім’я Олексія Накоп’юка назавжди залишиться в історії Тальнівщини як символ мужності та героїзму. Висловлюючи щирі співчуття батькам Марії Миколаївні та Віталію Івановичу, він подякував їм за виховання Звитяжця-сина.
Почесне право відкрити меморіальну дошку пам’яті Олексія Накоп’юка було надано його рідним, які з глибокою повагою, великою любов’ю та безмежним сумом так увічнили його ім’я.
Осяй і надихни зусилля і встановлення миру в Україні, – просив Бога благочинний Тальнівської громади ПЦУ, протоієрей Андрій Гаргат, читаючи молитву за мир в Україні та освячуючи меморіальну дошку. Ці слова, мов промінь світла, наповнили кожне серце на цьому заході глибоким розумінням важливості миру для нашої Батьківщини.
Діти до меморіальної дошки поклали лампадки — символ світла, яке продовжує горіти навіть у найтемніші часи, нагадуючи про важливість збереження пам’яті та про те, що кожен наш крок на шляху до миру має бути освітлений добротою, співчуттям і взаємною підтримкою.
До підніжжя лягли квіти — ніжний символ пам’яті та поваги, мовчазний свідок трагедії, водночас — виразник надії. Це знак того, що навіть у найскладніші часи життя продовжується, а пам’ять про героїв живе в серцях людей.
На мітингу виступив Віталій Іванович Накоп’юк, батько Героя: Кожен раз, коли я приходжу до цієї школи, перед очима стоїть мій синочок Альоша. Це важко говорити. В моїй пам’яті – всі дев’ять років його навчання, від першого до останнього дзвінка. І досі не можу повірити, що його більше немає. Ми всі разом ушановуємо пам’ять полеглих, ставимо пам’ятники та дошки, біля яких плачуть рідні. Та дитину не повернеш. Цей біль залишиться з нами на все життя. Невимовно тяжко змиритися з тим, що сталося.
Хто міг подумати, що ми доживемо до такого? Хто міг уявити, що хтось дозволить собі таке знущання над нашим народом, нашими дітьми? І навіть серед хижаків є певні правила. Тут же, без будь-яких принципів, знищують цілі народи. Те, на що націлюють ракети, стирається з лиця землі. Як можна змиритися з цим? Як можна не воювати заради рідної землі?
Олексій пішов захищати Україну добровільно. Він сказав: А хто, як не ми, захищатиме рідну землю? Мій середній син Сергій теж закінчив цю школу. Він – учасник бойових дій, воював у гарячих точках і зараз продовжує боротися. Усі мої сини – на захисті України. Альоші – вічна пам’ять, а нам, батькам, – вічна мука.
Церемонія відкриття меморіальної дошки стала ще одним свідченням того, що пам’ять про Героя Олексія Накоп’юка житиме вічно. Його подвиг залишиться в серцях людей, а його ім’я буде символом мужності та відваги для наступних поколінь. Ушанування пам’яті українських героїв – не лише слова, а й невід’ємна частина нашої боротьби за свободу, за майбутнє України.
Бажання миру, яке висловив благочинний, залишилось глибоко в серцях присутніх. Це велика надія на те, що жертви, віддані заради незалежності України, не будуть марними. І хоча біль втрати ніколи не згасне, пам’ять про героїв надихатиме нас на боротьбу за мир і справедливість.
Ми схиляємо голови перед мужністю Олексія, його родини й усіх захисників нашої Батьківщини. І хай ця меморіальна дошка стане символом вірності, гідності та незламності духу українців, що борються за свою землю.
Джерело: сайт viche.ck.ua
